ЦЕРКВА АРХІСТРАТИГА МИХАЇЛА В СЕЛІ КИСИЛИН ЛОКАЧИНСЬКОГО РАЙОНУ

Андрій ГНАТЮК

Таких церков по Україні не так уже й багато. Ще здалека можна помітити, як вирізняється кисилинська в селі з-поміж інших будівель. Немов міцний боровик серед лісу, розмістилася вона в центрі села, наче давня, старенька, але ще досить кріпка господиня, пильнує крок кожного мешканця, записує кожну подію, що відбувається тут. Наче міцним корінням врослася в цю землю і стала єдиною матір’ю для усього села. За 360 років вона бачила багато, була свідком бід і радостей, розчарувань і злетів, але сама глибоко приховує власну історію. Аж не віриться, що ця напівглуха місцевість була колись одним із центрів Волинської губернії.

Про Свято-Михайлівський храм у селі Кисилин Локачинського району ми знаходимо не так уже й багато відомостей. Його звели 1645 року, майже через 200 літ після першої згадки в літературних джерелах про село Кисилин. У документах читаємо: «Містечко Кисилин, досі належне князю Льву Свидригайлу, у рік Господній 1451 від народження Христа, продане волинському землянину Петру Линевичу Кардею Мильському з роду Кардеїв». Лев Свидригайло й виступив меценатом будівництва першої церкви, яка була дерев’яною. Але подальша доля її невідома.

Кам’яна церква, яка вціліла до сьогодні, – у селі друга. У своїй основі кисилинська церква має форму хреста. Центральна частина храму – прямокутна. Звичайного притвору в церкві нема, а лише храм вірних і вівтарна частина, відділена різьбленим іконостасом. Те, що храм розміщений вівтарем на схід, доводить, що будувався храм як православний. Іконостас виготовлений 1905 року. У державному паспорті на церкву йдеться, що він різьблений з дерева, з позолотою. Збереглись ікони старого іконостасу XVII ст. Побілений інтер’єр у ХХ ст. був розписаний олійними фарбами художником Антоновичем. Стіни мають понад півтораметрову товщину. У них викладено бокові ніші з арковим склепінням над кожною. Саме стіни й тримають мурований двоярусний купол церкви, дугоподібний усередині. Відомості про нову святиню знаходимо в документах під 1853 роком: «Містечко Кисилин, церква Свято-Михайлівська, збудована 1645 року за кошти графа Ледуховського. Споруда цегляна, з такою ж дзвіницею, неподалік од храму. Священик Василь Зосимович».

Архітектурна форма храму характерна для ХVІІ століття. Крім того, деякі дослідники цей стиль називають аріанським. На знак того, що Кисилин свого часу був осідком аріан – протестантської гілки, яка скорочувала Богослужіння і не визнавала ікон, Святої Трійці, а Христа – Богом. Але храм увесь час залишався оплотом Православ’я в місцевості.

Аріани заснували в Кисилині академію, де мали змогу навчатися різні верстви населення. Навчальний заклад відіграв значну роль у поширенні освіти на Волині. Але аріанська ідеологія викликала спротив Православної і Католицької Церков. Протестантську будівлю зруйнували, а на тому місці 1720 року звели костел кармелітів. Православна ж церква почала занепадати. Після третього поділу Польщі 1795 року у Православ’ї знову стався перелом і до праотчої віри почало навертатися багато людей.

Аріанином був один із власників Кисилина. У той же час він був представником родини Киселів, від прізвища якої, за однією з версій, і походить назва населеного пункту (хоча одностайності про походження Кисилина серед учених немає). Проте в кожному дослідженні можемо прочитати, що колись село було містечком. У праці Дмитра Дорошенка, виданій 1932 року, йдеться, що наприкінці ХІХ століття населення було тут 598 чоловік, з них 73 % – жидів. У селі діяли церква, костел, три синагоги, гуральня, 15 крамниць.

Невідомо, звідки біля церкви взялися дзвони. А от кілька спроб викрасти їх були невдалими. Спочатку лишити їх випрохав у австрійських солдатів місцевий єврей. І вояків збентежило, що вони грабують святиню одновірців. Але, як виявилося згодом, храм саме тоді перебував у власності того єврея через борги місцевих жителів. І він здавав їм церкву в оренду. Не вдалося зняти дзвони й гітлерівцям. Тільки вони взялися до справи – хтось у лісі затіяв випадкову стрілянину й німці втекли. Ще одна спроба викрасти дзвони була за радянських часів, про яку розповів священик, настоятель кисилинської Свято-Михайлівської церкви Іван Квік.

– Один із директорів Затурцівської школи, взявши чотирьох учнів, збирався здати дзвони Свято-Михайлівської церкви на брухт. Але за Божим велінням учні при різних спробах не змогли зняти дзвони, зачепили шнур і дзвони задзвонили. Так Господь скликав на захист своїх парафіян. І спроба зняти благовісти не увінчалася успіхом.

Багато для церкви за 47 років зробив священик Павло Харкевич, який правив тут у другій половині ХІХ століття. За доходи від церковної землі й пожертви парафіян відремонтував храм, купол покрив бляхою, встановив душники для провітрювання підвалу.

За всю історію існування кисилинську Свято-Михайлівську церкву жодного разу не закривали. 1992 року громада вирішила питання про підпорядкування Київському Патріархатові. Нині до неї належить два села: окрім Кисилина, ще й Журавець.

Кисилинська церква охороняється державою, проте сильно занепадає. На її реставрацію треба мінімум 50 тисяч гривень. Парафіяни таких грошей зібрати не можуть. Торік районна влада виділила для цього 1000 гривень, але тих грошей вистачає хіба що для закупівлі деякого церковного начиння.