ЦЕРКВА ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ В СЕЛІ МАЯКИ ЛУЦЬКОГО РАЙОНУ

Юрій РИЧУК

Про те, як будували «нову церкву» (так її й досі іноді називають старожили), у Маяках пам’ятають. Щоправда, сьогодні уже більше з розповідей старших. 1934 року, під окупацією католицької Польщі, задумали селяни чотирьох сіл Луцького повіту – Княгинінка (тепер Маяки), Сирників, Німецького (тепер Кам’янка) та Ольшан звести храм. Старий дерев’яний у селі Сирники розміняв уже третю сотню років і, так би мовити, дихав на ладан.

Щоправда, дозволу на будівництво польська влада давати не поспішала. За допомогою селяни зверталися до православного владики в Крем’янці Полікарпа Сікорського. А з клопотанням до Варшави відрядили депутата сейму Степана Скрипника, якому згодом судилося стати патріархом УАПЦ Мстиславом і вітати Україну перших часів незалежності...

Таки дістали селяни дозвіл від воєводи. Але з однією умовою: у традиційному документі, що закладається у фундамент, повинен бути документ, що храм цей... католицький.

...Сьогодні чи не кожен маяківець знає про той момент закладання каменю. Тоді, на свято Покрови Божої Матері, селяни зуміли відвернути увагу війта і поліції і в підмурівок заклали капусулу з документом про те, що церква, яка будується – українська православна.

Роботи розпочались 2 квітня 1935 року. Громада взялася справно: визначили грошовий внесок селян (по 12 злотих з кожного гектара землі), малоземельні відпрацьовували на будівництві власноруч. Керував будівництвом Пилип Філіпчук. Коли на Волинь прийшли більшовики, княгинінський храм ще не був завершений – лишилися внутрішні роботи. Нова влада – нові порядки: з’явилася чутка, що у новозбудованому приміщенні хочуть зробити сільський клуб. А не вистачало там хіба підлоги, штукатурки, іконостасу й розписів на стінах...

Будували храм 5 років. За 2 тижні до Великодня громада вирішила чимшвише закінчити церкву. З лісу привезли колоди, селяни зійшлися, порізали дошки – і ну класти. Не допасовуючи, не сушачи, старші носили, клали, діти підносили цвяхи... «Кипіло, як у котлі, не було де голці впасти», – пригадує тогочасний школяр, теперішній відомий далеко за межами села маяківець, керівник хору «Посвіт» Ростислав Кушнірук.

На Великдень, 26 квітня 1940 року в новому Свято-Покровському храмі відправили молебень. І досі дехто дивується: коли радянська Україна була зломлена голодом і репресіями, коли маховик червоної диктатури розходився і на приєднаному українському Заході, у Княгинінку зуміли відкрити новий православний храм! Храм, який і потім жодного разу (крім часу фашистської окупації, коли йому снарядом знесло один з куполів) не припиняв Богослужінь.

Найперше, храм вражає своєю затишністю. Він невеликий, проте й не тісний, без особливих пишностей, але й святковий. Храми між собою різняться, і від назви їх багато залежить. Наприклад, Хрестовоздвиженський храм Луцька має справді важкий хрест, складну долю. Хрест – це епіцентр якихось подій. А Покровський повинен бути затишним. Тут, у Маяках, була боротьба, проте вона тривала недовго: Божа Матір своїм омофором усіх заспокоїла, усім зрештою дала можливість молитися.

Тоді, 13 червня 1990 року, на зборах селян була зареєстрована громада Свято-Покровського храму сіл Маяки і Сирники Української Автокефальної Православної Церкви. Це був другий на Волині храм, що перейшов у підпорядкування до УАПЦ, у лоно національної Помісної Церкви (першою був храм Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього в Луцьку). Після гострих, проте нетривалих суперечок між прибічниками різних конфесій у Маяки дійсно повернувся мир.